Що таке Лімфома Ходжкіна?
Серед всіх онкологічних захворювань лімфатичної системи, варто окремо відзначити Лімфому Ходжкіна. Її особливість у тому, що часто, вона залучає до процесу саме вторинні лімфоїдні органи, такі як селезінка.
Найчастіше, хвороба починається з простого доброякісного процесу, що, за відсутності лікування, швидко переходить у злоякісну форму. Та все ж, за повноцінної діагностики та професійної терапії, піддається лікуванню і має сприятливий прогноз.
Також лімфому Ходжкіна ще називають: лімфогранулематоз або хвороба Пальтауфа-Штернберга
Найчастіше діагностується у юнацькому та молодому віці. Лікарі виділяють 2 періоди життя, коли можливий розвиток хвороби: в юності (від 14 до 35 років) і у літніх людей (після 55 років).
Більше випадків лімфогранулематозу зустрічається у представників чоловічої статі. А у дітей до року життя, ЛХ не було зареєстровано.
Клінічна форма лімфогранулематозу є унікальним злоякісним новоутворенням завдяки кільком ключовим характеристикам.
По-перше, В-лімфоїдна пухлина не має такої різкої втрати фенотипу В-клітин. Інші лімфоми зазвичай зберігають більшість типових властивостей їх клітинного походження. Хоча були ідентифіковані декілька чинників, які вносять вклад в це репрограмування. Але явища, які запускають цей процес, все ще досліджені неповністю.
По-друге, хоча і порушення контролю сигнальних шляхів є ключовою особливістю всіх лімфом, конститутивна дерегуляція присутня тільки при лімфомі Ходжкіна і не проявляється за інших лімфоїдних злоякісних новоутвореннях.
По-третє, клітинні взаємодії з непухлинними елементами важливі для інших новоутворень. Ступінь клітинної інфільтрації за участю багатьох різних типів клітин і схожість мікросередовища з запальною реакцією незвичайні для лімфоми Ходжкіна. Виникає картина, коли специфічні клітини діють як головні регулятори хронічної запальної відповіді, і активуються множинні і різноманітні сигнальні шляхи, керуючи оточенням, яке сприяє поширенню клітин і погіршує імунний нагляд за ними.
https://www.nature.com/articles/nrc2542
Багато факторів можуть погіршити прогноз для пацієнтів, в тому числі і наявність системних симптомів (наприклад, гарячка, сильна нічна пітливість, значна втрата ваги), збільшення кількості залучених вузлових ділянок і збільшене середостіння, а також поблеми з системою гемостазу.
https://www.nejm.org/doi/full/10.1056/NEJMra1003733
Крім того, ускладнити перебіг лімфоми Ходжкіна на ранній стадії можуть такі клінічні ситуації:
– якщо у родичів першої або другої лінії були випадки лімфогранулематозу;
– вплив поганого екологічного середовища (контакт з випарами, хімікатами і т.д.);
– деякі інфекційно-запальні захворювання (віруси гепатитів, мононуклеоз, Епштейна Барра);
– радіаційні та інші опромінення;
– вагітність;
– похилий вік;
– наявність імунодефіцитів;
– недавня трансплантація органів;
– системні і аутоімунні хвороби (артрити, вовчак, зоб);
– ЛХ з затягнутим процесом і залученням вузлових лімфоцитів.
Точна етіологія хвороби Пальтауфа-Штернберга ще до кінця невідома.
Точна етіологія лімфогранулематозу ще до кінця невідома. https://www.nejm.org/doi/full/10.1056/NEJMra1003733
Лімфогранулематоз може протікати досить гостро, коли хвороба проходить етап від розвитку онкології до її термінальної стадії, всього за пару місяців – рік. Існує і хронічна лімфома Ходжкіна,яка характеризується досить повільним і затяжним перебігом, з регулярними періодами загострення та ремісією симптомів.
Таким чином, лікарі виділяють 4 стадії лімфогранулематозу:
- Локальна. Лімфогранулематоз вразив лише одну групу лімфатичних вузлів, розміщених в одному місці або один з органів.
- Регіонарна. У процес втягнута велика кількість вузлів (більше двох груп), або цілого органу з його лімфатичними вузлами. Але всі вони знаходяться з одного боку діафрагми (зверху чи знизу).
- Ураження двох і більше груп вузлів з одного боку діафрагми або одного екстралімфатіческого органу і їх лімфатичних вузлів з одного боку діафрагми.
- Генералізована. Уражені лімфатичні вузли по обидві сторони діафрагми, можливо задіяння селезінки і / або сусідніх органів.
- Дисемінована. Крім лімфатичних вузлів, захворювання поширюється на більшість внутрішніх органів: кістковий мозок, нирки, печінку, кишківник й інші.
Патофізіологія
Вперше про лімфогранулематоз було повноцінно описано у 1832 році. Причина та механізм її появи, ще довго залишалися загадкою для лікарів. І тільки протягом останнього десятиліття була виявлена B-клітинна природа патогномонічних клітин Ходжкіна і Рід-Штернберга (в зарубіжній літературі вони називаються HRS), а також кілька рецидивуючих генетичних ушкоджень. Згодом з’явилося наукове обгрунтування розвитку ЛХ через вірус Епштейна-Барра.
Пусковим елементом в осередку ураження є поліморфно-клітинні гранульоми, що і складаються з різних компонентів (зрілі і незрілі лімфоцити, фібробласти і багато інших клітин) Між ними знаходяться пухлинні клітини Березовського-Штернберга (БШ) і клітини Ходжкіна (КХ).
Окремою рисою лімфогранулематозу є те, що атипові клітини БШ, складають досить маленький відсоток, від всіх клітин пухлини.
Пухлинні клітини Ходжкіна, а також багатоядерні Березовського-Ріда-Штернберга можуть бути виявлені в зразках пухлини при класичній формі захворювання.
Клітини Ходжкіна – великі одноядерні з добре помітним ядром. У цитоплазмі діагностичних клітин Березовського-Штернберга, що утворюються за наведеним вище шляхом ендомітозу, міститься два і більше ядер. Вони можуть відрізнятися значною атиповістю і поліморфізмом. Але типовими вважають гігантські форми з двома дзеркально розташованими в цитоплазмі ядрами, кожне з яких містить одне велике ядро.
Клітини Березовського-Штернберга і Ходжкіна можуть зустрічатися і при інших неходжкінських лімфомах, а також при деяких реактивних змінах лімфоїдної тканини. Тому при діагностуванні лімфогранулематоз, необхідно враховувати наявність пухлинних клітин серед відповідного реактивного оточення.
Як класифікують лімфому Ходжкіна?
Сучасна, офіційна класифікація ВООЗ виділяє дві форми лімфогранулематозу. Перша – це класична ЛХ, яка зустрічається в 95% всіх діагностованих випадках, друга – нодулярна лімфома з переважанням В-лімфоцитів. Їх розділили залежно від морфологічних відмінностей, клінічного перебігу та імунофенотипу пухлинних клітин.
Класичний варіант лімфогранулематозу додатково розділяють на чотири підтипи:
- Лімфоцитарна перевага. При гістології архітектоніка вузла частково або повністю стерта. Присутні проліферація лімфоцитів і гістіоцитів.
- Нодулярний склероз. Найпоширеніший варіант в світі. Характеризується своєрідним розташуванням волокон колагену, котрі ділять вузол на ділянки, і наявністю “лакунарних клітин”.
- Змішано-клітинний варіант. Численні клітини Ходжкіна і Березовського-Штернберга. Ділянки проліферації чергуються з розростаннями сполучної тканини, місцями спостерігається некроз.
- Лімфоцитарне виснаження. Підрозділяється на 2 підтипи – дифузний склероз (наявність грубих розростань, тяжів сполучної тканини і невелике скупчення клітин) і ретикулярний тип (велика кількість клітин Березовського-Штернберга).
Класичний тип, багатий лімфоцитами, являє собою нову субстанцію, яку можна розпізнати тільки за допомогою імуногістохімічної діагностики клітин Ходжкіна і Березовського-Штернберга (HRS). Молекулярний аналіз узгоджується з поділом лімфоми на дві групи, перелічені вище.
Пухлинні клітини є клональними і зазвичай походять з В-клітин. У рідкісних випадках – з Т-лімфоцитів. Ходжкінской і неходжкінських лімфом В- і Т-клітинної систем також можуть виникати із загальних клітин походження. Ці результати припускають, що майбутні принципи класифікації лімфоми Ходжкіна повинні враховувати не тільки морфологічні і фенотипічні характеристики, але і механізми трансформації, які ще належить досліджувати.
https://link.springer.com/article/10.1007/s00292-002-0529-1
Клінічні прояви
Лімфома Ходжкіна зазавичай проявляється типовою безболісної лімфаденопатією, яка може бути виявлена при самообстеженні пацієнтом, на профілактичних оглядах або за допомогою методів візуалізації, виконаних для діагностики інших захворювань.
Лімфогранулематоз вражає переважно лімфатичні вузли переднього середостіння і має тенденцію поширюватися з однієї групи на сусідню з нею групу вузлів. Найчастіше вражаються преваскулярні та паратрахеальні л/в середостіння. Крім того, спостерігається збільшення тимуса (у 30% хворих). Ураження легень (10-15%) завжди супроводжується лімфаденопатією в їх коренях.
Перебіг лімфогранулематозу може бути доброякісним протягом багатьох років і пацієнт навіть не буде здогадуватися про свою хворобу
А іноді – протікати гостро з яскравою симптоматикою і навіть закінчуватися летально вже через пару місяців.
Крім лімфаденопатії у пацієнтів можуть бути загальні симптоми інтоксикації, такі як:
– хвилеподібна або постійна лихоманка вище 38 ° С;
– загальна слабкість та постійна втома;
– рясне і безпричинне потовиділення;
– необґрунтована втрата маси тіла на 10% і більше, протягом 6 місяців;
– шкіряний свербіж;
– сплено- і гепатомегалія.
Можуть бути присутніми симптоми, які виникають через збільшення лімфатичних вузлів – задишка, кашель, дискомфорт в черевній порожнині, метеоризм, запори, порушення сечовипускання.
В даний час клініцистам зазвичай не складає труднощів поставити діагноз лімфоми Ходжкіна. Знання характеру поширення захворювання з впорядкованим прогресуванням через групи лімфатичних вузлів полегшує своєчасну діагностику, визначення стадії і планування лікування. https://journals.lww.com/journalppo/Abstract/2009/04000/Clinical_Manifestations_and_Natural_History_of.6.aspx
Діагностика
Після ретельного збору анамнезу життя, огляду пацієнта, пальпації лімфатичних вузлів, лікар направляє пацієнта на основні лабораторно-інструментальні методи діагностики лімфоми Ходжкіна:
- загальний аналіз крові (аналіз буде змінений в сторону нейтрофілія, еозинофілія, лімфоцитопенія, тромбоцитопенія, нормоцитарна анемія);
- трепанобіопсія кісткового мозку (наявність лімфоїдних клітин);
- гістологічне та імуногістохімічне дослідження лімфовузла (рекомендовано паркан цілого л/в) або іншої ураженої ділянки;
- інші лабораторні дослідження (можливе підвищення активності ЛДГ і лужної фосфатази в сироватці крові, підвищення ШОЕ, гіпергаммаглобулінемія, зниження рівня альбуміну);
- візуалізаційні дослідження дозволяють побачити збільшені л/в. ПЕТ-КТ, КТ з контрастуванням (шиї, грудної клітки, черевної порожнини і малого тазу), рентгенографія органів грудної
Діагноз лімфоми Ходжкіна може бути встановлений на підставі результатів біопсії лімфатичного вузла під час гістологічного дослідження з обов’язковим виявленням “діагностичних” клітин Березовського-Штернберга (БШ) і визначенням типу лімфогранулематозу.
При наявності клітин Ходжкіна (КХ), але при відсутності хоча б одиноких примірників клітин БШ, діагноз лімфогранулематоз не можна вважати достовірним.
Для типових клітин БШ характерні наступні особливості: великі розміри в діаметрі від 25 мкм до 80 мкм, мають 2 і більше округлих або овальних ядер з великими ядерцями. КХ – клітини – передстадія БШ – одноядерні, котрі за структурою майже не відрізняються від звичайних клітин БШ. КХ самостійного діагностичного значення не мають, оскільки зустрічаються і при інших пухлинних захворюваннях.
Методи радіологічної візуалізації мають значну роль в діагностиці та оцінці ефективності лікування лімфоми Ходжкіна. Позитронно-емісійна томографія / комп’ютерна томографія (ПЕТ/КТ) є відносно новим методом комбінованої візуалізації. Забезпечують отримання даних як про морфологічні зміни, так і про функціональні (метаболічні) характеристики пухлини. Цей метод, на відміну від інших, має велику чутливість при виявленні новоутворень і дає можливість на ранніх етапах оцінювати ступінь відповіді на терапію. З його допомогою можна диференціювати фібронекротічкую рубцеву тканину від пухлини. Метод ПЕТ/КТ включений в європейські протоколи лікування лімфоми і рекомендований в уніфікованих клінічних протоколах України.
Прогноз
На початкових стадіях захворювання, за умови застосування сучасних і ефективних методів лікування, в 90% випадків можливо досягти довгострокової ремісії і гарної якості життя. А це може бути рівноцінно повному виліковуванню.
Але необхідно враховувати, що на прогноз впливає стать, вік, а також стадія, гістологічний варіант, наявність симптомів інтоксикації, розміри пухлини і гематологічний статус, імунофенотип клітин БШ і КХ. Без інтоксикації перебіг хвороби може бути невизначено довгим, а з її появою – прогноз різко погіршується, тривалість життя обмежується одним або кількома роками.
Тому, щороку, необхідно профілактично здавати загальноклінічні аналізи і проходити огляд лікаря, які пальпірують лімфовузли.
Лікування лімфоми Ходжкіна
Лікування пацієнтів з лімфомою Ходжкіна на ранній стадії – одна з історій успіху сучасної онкології. Сьогодні більше 90% таких пацієнтів виживають протягом як мінімум 5 років після постановки діагнозу, незалежно від їх клінічних характеристик. А результати лікування настільки хороші, що клінічні випробування зараз зосереджені на мінімізації інтенсивності терапії для того, щоб уникнути пізніх, потенційно смертельних випадків і токсичних ефектів.
https://www.nejm.org/doi/full/10.1056/NEJMra1003733
Більш ніж через сторіччя після того, як Томас Ходжкін вперше описав лімфогранулематоз, який тепер носить його ім’я, він вважався невиліковним. Відкриття променевої терапії в якості методу лікування на початку 20-го століття призвело до довгострокового виживання без рецидиву у деяких пацієнтів.
Променева терапія використовувалася для лікування локалізованих захворювань з 1940-х років, а в 1960-х роках були введені ефективні комбіновані режими хіміотерапії. Останні три десятиліття ми стали свідками постійного поліпшення результатів до такої міри, що лімфома Ходжкіна тепер є однією з найбільш виліковних з усіх злоякісних новоутворень. З поліпшенням виживання і розширеним періодом спостереження актуальність викликаних лікуванням пізніх ефектів стала очевидною, і сучасні терапевтичні стратегії повинні повністю враховувати ці ефекти.
https://www.sciencedirect.com/science/article/abs/pii/S0140673603127778
Результат пацієнтів з усіма стадіями лімфоми Ходжкіна значно покращився за останні кілька десятиліть. Це в основному пов’язано з використанням адаптованих до ризику методів лікування з використанням інтенсивних поліхіміотерапевтичних режимів в поєднанні з іншими методами. Пацієнти з ранньою сприятливою або несприятливою (проміжною) стадією захворювання отримують відповідно два чи чотири цикли хіміотерапії з подальшою променевою терапією (20-30 Гр).
Лімфома Ходжкіна на пізній стадії лікується більш агресивно, використовуючи від шести до восьми курсів хіміотерапії. Ефективність консолідуючої променевої терапії для пацієнтів, у яких проявляється повна відповідь після однієї лише хіміотерапії, все ще невідома. Основним завданням найближчого майбутнього стане розробка стратегій, що знижують пізню захворюваність і смертність, але зберігають ефективність існуючих схем. Сьогодні для лікування лімфоми Ходжкіна використовуються сучасні діагностичні методи і стратегії лікування, а також ряд нових методів для поліпшення довгострокових результатів і якості життя пацієнтів.
Після досягнення ремісії хворому необхідно залишатися під доглядом і постійним наглядом свого лікуючого лікаря для запобігання можливості рецидивів захворювання. Правильно підібрана тактика лікування дозволить істотно продовжити життя пацієнту.
https://www.sciencedirect.com/science/article/abs/pii/S1470204503013202